Суспільство

Це – Тарас Шевченко. І він дуже злий. І я його розумію. Днями він вийшов у прокат і йде неясно для кого

0

Думку автора опубліковано без жодних змін синтаксис та орфографію збережено. Думка автора.

Пряма мова

Журналіст Лєна Чиченіна  на своїй сторінці у фейсбук розповіла про фільм «Тарас. Повернення», показ якого зараз йде в українських кінотеатрах, однак зали під час сеансів пустують.

“Це – Тарас Шевченко. Точніше – кадр з фільму «Тарас. Повернення». Коштує фільм майже 45 мільйонів гривень. Днями він вийшов у прокат і йде неясно для кого. Адже на нього ніхто не йде. Зали порожні. Тому, друзі, у мене до вас важливе запитання. Ви взагалі про цей фільм чули? Знали, що він виходить у прокат? Ну і якщо чули, то чи зацікавилися? Напишіть, будь ласка, це важливо” – написала на своїй сторінці журналістка.

Після шквалу коментарів під постом Олена спробувала розібратися, чому фільм про Тараса Шевченка ігнорують глядачі. Пряма мова:

Це – Тарас Шевченко. І він дуже злий.

І я його розумію

Мій попередній пост несподівано викликав ажіотаж у коментах. Я написала, що у прокат вийшов байопік про Шевченка, на який ніхто не ходить. Як так? Батько ж нації! І ось, завдяки вашим коментарям, ми зараз окреслимо причини цієї ганьби.

Перша і головна причина.

У багатьох продюсерів є два святі правила роботи з фільмом.

Перше правило: нікому не розповідати про свій фільм. Друге правило: ніколи нікому не розповідати про свій фільм.

Так трапилося і з «Шевченко. Повернення». Про стрічку чули одиниці. Продюсери забили на рекламу і роблять так вже не вперше. І не вдруге. І взагалі – це одна з найбільших проблем нашого кіно.

І на це теж є причина. Продюсери, отримуючи державне фінансування, не повинні його повертати. Вони повинні здати стрічку, відзвітуватися – і все. Далі – як Зеленський, никому ничего не должен. Ніхто не зацікавлений в успішному прокаті. Гроші заробляются на виробництві, нічого нікому повертати не треба – стимулів нуль. І не обов‘язково треба бути падлюкою – просто система є гнилою і розбещує учасників. Держсектор як він є.

Але це ще не головна проблема, шановне моє товариство. Справа в тім, що від невдачі не застрахований ніхто. З перших спроб можна налажати там і сям. Є специфіка ринку: комедії збирають багато глядачів, сімейне кіно – теж, драми – менше, артгаус – ще менше. Усе це варто враховувати. І поедставники Держкіно постійно використовують цей аргумент. Но.

Якщо це вже не перша, не друга і не двадцята спроба? Якщо ми знаємо людей, які у своєму доробку мають 90-95 відсотків провалів? І якщо вони роками, на кожному пітчингу знову і знову отримують фінансування? Часто одразу на кілька проєктів, а це десятки мільйонів гривень. І майже гарантовано проваляться знову.

То як це називається? Хуйомайо?

Стимулу для успішного прокату немає двічі. Гроші повертати не треба і інституту репутації немає. Хоч десять разів провалися – тобі знову дадуть грошей.

Чого дають – питання до експертів. Бугага.

Якщо почуєте щось про те, що зараз врем‘я таке і народ не йде в кінотеатри – не вір, мій сину, цьому п***дарасу. Український фільм «Де ти, Адаме» вже давно йде з небаченим ажіотажем. Хоча ничего не предвещало. Але стрічка має релігійний підтекст і продюсер гарно попрацював з церквами. Церкви почали рекомендувати її прихожанам і влаштовувати обговорення щонеділі. І понеслося.

Є і друга причина. Завдяки школі величезну кількість українців нудить вже від самого слова – Шевченко. І на байопік про нього ці люди не підуть низачто. Я давно маю конспірологічну теорію, що факультети української літератури – це кагебешне творіння.

Шкода, бо у фільмі Шевченко зовсім не такий. Він самоіронічний і стає зрозуміло, чого його любили жінки. Незважаючи, шо він такий здихля.

Третя причина – у якості. Людям не сподобався трейлер. Але особисто я не можу сказати, що фільм гавно і невдалий.

Він дивний, своєрідний. Це не урапатріотизм, не агітка. Не масовий і не фестивальний. Не сучасний і не старомодний. Але він мене дуже заінтригував. І я піду дивитися його знову. Він має свою цільову аудиторію, хоч і не дуже чітку. Але з нею не працюють. Тому зали порожні.

До речі. «Тарас. Повернення» знятий ше кілька років тому. Продюсер прямо і публічно казав, шо не хоче його випускати. Режисер, ясна річ, злий.

Як і Тарас, наш сивочолий батько, ось на цьому фото.

Джерело: ВІЧЕ