Блоги

Чому отруєння Навального – не війна в Україні?

0
Після отруєння російського політика Олексія Навального німецькі парламентарії, громадські діячі та журналісти все частіше говорять про необхідність жорсткої реакції своєї країни на дії Кремля.

Глава Комітету з питань зовнішньої політики бундестагу, один з впливових діячів правлячої партії ХДС Норберт Реттген стверджує, що його країна повинна розмовляти  єдиною мовою, яка є зрозумілою для Володимира Путіна – мовою продажу газу.  Голова Мюнхенської конференції з питань безпеки Вольфганг Ішингер, відомий своїм прагненням зберегти хороші відносини з Москвою, тепер вважає, що не можна забувати про “Північний потік – 2”.  А про коментарі з газет я навіть і не згадую.  Одне з найбільш точних визначень моїх німецьких колег – дуже важко провести червону лінію між відносинами з Росією, яка розв’язала війну в Україні і відносинами з Росією, яка є пріоритетним енергетичним партнером Німеччини.  І про це варто задуматися.

Отруєння опозиційного політика – огидний злочин, який розкриває саму суть авторитарного путінського режиму, демонструє його ставлення до опозиції і готовність йти на будь-які дії, щоб урезонити критиків влади.  Однак війна, яка була розв’язана проти суверенної держави – не просто огидний злочин.  Це кричуще порушення самого міжнародного права.  Вперше після Другої Світової війни територію однієї держави було приєднано до території іншої держави за допомогою сили.  При цьому були проігноровані як норми міжнародного права, так і законодавства самої Російської Федерації і України.  Було проігноровано думку жителів України, у яких відбирали територію.  Було проігноровано думку жителів Криму, замість цього окупантом був організований фіктивний референдум, результати якого не визнає жодна держава цивілізованого світу.

Німеччина повинна була б найбільш жорстко відреагувати на ці злочинні дії Володимира Путіна хоча б тому, що вони були калькою дій попередника Путіна у підриві  міжнародного права і суверенітету держав – Адольфа Гітлера.  Що Путін своїми діями підривав самі основи світопорядку, що склався  після Другої Світової війни.  Основи, за які було заплачено мільйонами життів, зруйнованими містами, понівеченими долями.  Ніби цього було мало, російські диверсанти, а потім і регулярні війська вторглися на український Донбас, зробили заручниками імперських фантазій свого фюрера мільйони жителів цього регіону, намагаються загальмувати шлях України в Європу.

Німеччина була однією з країн, які намагалися зупинити російську агресію проти нашої країни.  Її федеральний канцлер Ангела Меркель стала ключовою фігурою у «нормандському форматі« – механізмі, який дозволив зупинити кровопролиття на Донбасі і зафіксувати санкційний тиск на агресора.  І в той же самий час у Німеччині говорили про необхідність продовження будівництво «Північного потоку-2».  Говорили незважаючи на те, що були очевидні докази: будівельники цього маршруту виконують вказівки Володимира Путіна щодо позбавлення України її  транзитного статусу.  Намагаються полегшити не просто можливості політичного і економічного тиску на нашу країну,  але і дати шанс для повномасштабного вторгнення російських військ без ризику для газопостачання Європи.  Але німецькі політики з цим ніколи не погоджувалися, стверджували що проект має виключно економічний характер.

Не погоджувалися навіть з тим, що відмова від енергетичної співпраці з «Газпромом» змусить Путіна відмовитися від продовження тиску на Україну, А можливо – і залишити окупований Донбас.  У Берліні критикували не Москву, а Вашингтон- після того як американські санкції поставили під сумнів можливість завершення проекту.  А зараз заговорили про можливість відмови від нього через отруєння російського опозиціонера.

Саме тому я і ставлю це питання – чому після отруєння Навального це можна зробити, а після початок війни проти України не можна було?

Віталій Портников