Блоги

Чому приховану «вату» так коробить від того, що українські діти співатимуть гімн у школі

0

Завжди цікаво дивитися, як у прихованої вати починаються танці св. Вітта щоразу, коли їй нагадують, що тут Україна, і що це «надолго и всерьез» і «переждати» не вийде.)) Цікаво спостерігати, як травмований розум проявляє чудеса винахідливости, щоб захиститись від реальности.

От уже добалакались до того, що співати гімн у школі – це «совок».)))
Орвел ридає. Євразія завжди воювала з Океанією.

Тобто ніхто цим «борцям із совком» не розповів, що в Совку взагалі не існувало такого явища, як масовий хоровий спів – окрім як на сцені, після держприйомки спец. комісією, а все, що в залі, могло тільки мовчки плескати? Що прибалти тому й назвали свої 1989-1991 рр. «співочою революцією» – що там уперше юрба «отримала голос», заспівавши багатотисячним хором спершу народних пісень, а потім і заборонені гімни своїх країн доби міжвоєнної незалежности? Ніхто не пам’ятає, як довго на тих перших совкових мітинґах у Києві (я недавно постила відео з 1990 р.) Ященко з своїм хором «розігрівали юрбу», яка слухати – слухала, але все ніяк не наважувалась розтулити рота й підспівати?.. Ніхто не пам’ятає, коли фани київського «Динамо» вперше заспівали на стадіоні – який там гімн, о Господи, «Червону Руту»! – і яка це була подія?..

Любі діти, Совок – це країна МОВЧАЗНОЇ МАСИ. В усіх смислах. (Почитайте Канетті, «Масу і владу»). Який, у Бога, спів на шкільній лінійці?? Ви про що???

Це – про спів узагалі. А тепер про гімн. Я перепрошую, а що, всі вже забули, що в СРСР років тридцять замість гімну грали «пісню без слів» – саму тільки мелодію, бо в Політбюро все ніяк не могли погодити заміну сакрального куплета з «Нас вырастил Сталин»?.. На моїй пам’яті газета «Правда» виправлений текст передруковувала двічі, раз за Брежнєва, раз за Ґорбачова, і коли вперше по радіо замість звичної погребової інструменталки хор гримнув «Союз нерушимый», це був справжній культурний шок, мов обізвалась Валаамова ослиця)), але з громадян СРСР ніхто того гімну не знав до самого розвалу СРСР, бо його співання трудящими НЕ БУЛО передбачено в жодних радянських ритуалах (!).

Ні, любі діти, не гуртовим співом Совок держався. Це ви «Собачого серця» від Бортка надивилися)) – атож, напочатку Троцький і Ко. хотіли, але їм не вийшло. Бо це насправді дуже й дуже непросто, об’єднати масу співом: не можна просто так написати пісню, затвердити на Політбюро, звеліти всім співати й отримати «новую историческую общность»)). Гімни «не призначаються» згори, ними озиваються до світу – вже сформовані спільноти. Те, що російська революція НІМА І БЕЗГОЛОСА, помітила ще Леся Українка в 1905 р. (див. про це в Notre Dame d`Ukraine), і так воно й було до останку: СРСР був і лишився – країною БЕЗ ГІМНУ…

Як і Росія, от же в чім річ. Як і Росія.

Чи не в цьому й причина галасу?))

Резюме: «не надо завидовать» (с) тим, у кого свій гімн – слава Богу, є: через півтора століття, через всі бурі новітньої історії пронесений святим і чистим – і для Майданів, і для стадіонів, і для війни, і – дасть Бог – для перемоги…

P.S. Інша справа, що «до булави треба голови», а до школи – вчителя, який би навчив дітей шанувати свою історію, гімн і прапор не тому, що так веліли з міськвно (чи як воно тепер зветься), – а тому, що сам знає, що таке громадянські почуття, і як їх передати дітям.

Але це вже зовсім, зовсім інша тема – наше шкільництво.

Тож не плутаймо мухи з котлетами.

Оксана Забужко