Блоги

Донбас – “українське Косово”

0

День Соборності, – привід поговорити про значення різних територій в історії України, а надто тих, щодо яких існує безліч стереотипів, як щодо Донбасу.

Армія! Мова! Віра! Це для тебе не пусті слова, правда? Державницька позиція для тебе є пріоритетною і ти не дозволиш всіляким реваншистам здати Україну? Тоді підписуйся на "Європейську Україну" у фейсбуці!

facebook.com/euroua20/

Не знаю, як нині окуповані терени, а саме промисловий Південь регіону, називалися років 200 тому. Землі Війська Запорізького? Частково і Донського. Одне очевидно, Донбас – назва нещодавня, яка виникла лише після початку розвитку промисловості. А під товстим шаром радянської міфології, на кшталт “стаханівської”, то там то там виринають свідчення про людей, які жили в цих степах раніше.

Козацькі зимівники та пости, довкола яких виникали міста та містечка, такі як Луганськ, чи Чорнухіне, що поблизу Дебальцевого, де теж точилися жорсткі бої у 2015-му. Колишня Кальміуська паланка. Загалом, місцевість довкола Дебальцевого, протоптана власними ногами в дитинстві, пястріє українськими топонімами, які навіть ніколи не перекладалися в розмові на російську. Скелева, а не Скальная, Марків Яр, а не Марков Яр.

До хвилі російських старообрядців, наприкінці 19, а надто у першій половині 20 століття додалися хвилі заробітчан, переважно з Росії. Фактично на цих територіях відбулася заміна населення новими і більш агресивними прибульцями, за якими стояла імперська, а потім радянська влада.

І хоч всі паралелі хибують, щось все таки дає підстави дивитися на Донбас, особливо на його окупований Південь, як на “українське Косово” . Де теж відбулася зміна етнічного складу.

Колись до нас “на район”, це десь 80-ті роки, переїхала україномовна дівчина. Яку так і називали “Галя-Українка”. Думали що з Західної. Та питання в тому, що переїхала вона з селища, яке знаходиться буквально у 8-ми кілометрах, там, де зараз Світлодарська дуга. Україномовного селища, яке існувало у якійсь паралельній реальності до російськомовних міст.

До речі те, що на Півночі як Луганщини так і Донеччини ситуація інша, і люди та тип економіки там інші, свідчить про штучність поняття “Донбас” як такого. Бо до нього вольовим рішенням “пристібнули” історичні землі Слобідської України.

В різні часи по різному намагався дати характеристику нинішньому стану своєї малої батьківщини. Зараз сказав би, що це – величезний, стаціонарний табір колишніх трудових мігрантів. Всі подібні соціальні утворення дуже згуртовані, мають чітку ідентифікацію “свій-чужий” і ностальгію по землям походження, мають інерцію культу праці, бо саме для цього туди приїхали їхні предки. Саме тому так “заходила” теза про те, що “Донбас годує Україну”. І культ сили, звісно.

З цієї точки зору усі розмови про необхідність “почути” Донбас позбавлені сенсу. Донбас не хоче, щоб його чули і не хоче бути почутим. Він перевіряє “на зубок” що ти собою являєш.

І знаючи ментальність регіону можу стверджувати, що Донбас сприйме і переорієнтується на Україну після деокупації, якщо Україна повертатиметься туди впевнено, не підлещуючись, і не боючись встановлювати свої правила і свій порядок денний. Там сприймуть силу.

Вся проблема попередніх років полягала в тому, що з донбаськими “елітами” намагалися загравати, даючи їм можливість створювати свою окрему “галактику”.

Євген Булавка