Аналітика

“Комплекс малороса”. Чи є він у Зеленського і більшості українців

0

“Малоросія”, “малороси”, “малоросійство”. З 2019 року ці поняття зазвучали в новому контексті. У певної частини українського суспільства вони стали асоціюватися з Володимиром Зеленським і його прихильниками.

Уже в червні на Банковій відбувся перший мітинг проти “реваншу й капітуляції”. Протестувальники намагалися “перейменувати” президентський Офіс на “Администрацию губернатора Малороссии”.

Як показує Google Trends, торік в Україні пік пошукового запиту “малорос” припав на другу половину липня. Після суперечки Зеленського з главою Миколаївської облради Вікторією Москаленко, яка під час президентської кампанії називала його “малоросом”.

“Я – малорос? Ви серйозно вважаєте, що я малорос?”, – обурювався Зеленський.

У новорічному зверненні президент наполягав, що в українському паспорті немає рядка “патріот, малорос, ватник або бандерівець”. І отримав за свою промову чергову порцію звинувачень у “малоросійстві”.

У таборі критиків Зеленського “малоросами” називають або поголовно всіх прихильників президента, тобто більшість українців, або переважну частину його прибічників.

А що таке, власне, “малоросійство”? Чи справді президент є його носієм? І як виміряти “малоросійський синдром” у суспільстві?

У морі сенсів

У 14 столітті Константинопольський патріархат увів два терміни: “Мала Русь” і “Велика Русь”.

Першим була окреслена Галицька митрополія, яка відокремилася від Київської. Другим – решта єпархій, що залишалися під владою Києва.

У першій половині 17 століття “Малою Руссю” вже називали Київську митрополію, виділяючи її в межах Московського патріархату, “Великої Русі”.

Після Переяславської ради 1654 року словосполучення “Мала Русь” перетворюється на слово “Малоросія”, що стає офіційною назвою Лівобережної України в Російській імперії.

З часом поняття “малорос” набуває принизливого соціально-психологічного сенсу.

“Знаєте, що таке малорос? Ні? Паршивець, просто кажучи, ні те ні се. Він, бачите, собі з походження – українець, з виховання – руський, з переконань – неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі – боягуз, себелюб і раб. От це – малорос”, – таке визначення дає Володимир Винниченко у романі “Хочу!” 1915 року.

У радянській пропаганді слово “малорос” було “шовіністичною назвою українця” (тлумачний словник Ушакова).

У 1959 році український письменник і культуролог Євген Маланюк у своєму есе “Малоросійство” характеризує це поняття так:

– те, що притаманне передусім інтелігенції;

– історична хвороба бездержавності;

– не москвофільство, не політика і не тактика, а завжди апріорна й тотальна капітуляція, ще перед боєм;

– втрата історичної пам’яті;

– глузливе ставлення до української культури й мови.

Маланюк передрікав: “Це є та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України. І ще довго, в часи тримання і стабілізації державності, та проблема стоятиме першопляновим завданням, а для самої державності – грізним мементо (нагадуванням)”.

Після розпаду СРСР українські інтелектуали починають пояснювати “малоросійство” у рамках постколоніальної теорії, що виникла в 1980-х роках.

Мовляв, “малороси” – це аборигени, які, прийнявши точку зору колонізатора (Росії, СРСР), сприймають себе як недонарод з недокультурою й недомовою.

У 2019 році вітчизняні політкоментатори один за одним дають власні визначення “малороса”.

Наприклад, у лютому, коли Зеленський уже закріпився на першій сходинці в президентському рейтингу, тодішний директор Інституту нацпам’яті Володимир В’ятрович написав:

“Малорос – це лінь українця. Вона може бути наслідком втоми. Але необов’язково. Бути малоросом просто легше. Це спокійно, не викликає конфліктів з сусідами… 

Малоросу простіше, у нього вже є все, що потрібно для його ідентифікації іншими. Всі його особливості (вареники, борщ, гарні пісні…) вже давно відібрані цими іншими за їх смаками…

Малорос вірить, що найважливіше можна випросити на колінах”.

А в жовтні, вже будучи нардепом від “Євросолідарності”, В’ятрович напряму заявив, що “культурні підходи” Зеленського “абсолютно малоросійські й дуже далекі від розуміння української культури”.

При цьому екс-директор Інституту нацпам’яті не поспішає звинувачувати президента в “політичному малоросійстві”.

“Чи Зеленський малорос як президент – поки що рано казати, – вважає В’ятрович. – Він має ще можливості для того, щоби показати, що Зеленський-актор і Зеленський-президент – це трошки різні люди”.

Битва доказів

Уявімо ситуацію: зустрічаються двоє українців. Обидва підтримують вступ України до ЄС і НАТО, схвалюють декомунізацію, вважають Росію агресором і проти миру за будь-яку ціну.

Проте один переконаний, що Зеленський – “малорос”, а інший категорично з цим не згоден. І затівають вони суперечку, яка виглядає приблизно так:

– Зеленський не вилазив з Москви зі своїм КаВееНом. Він там і в кіно знімався, і шоу вів, і бізнес організував. А зараз хоче швидше помиритися з Росією, щоби знову там рубати бабло на фільмах і мультиках. Він готовий прогинатися під Кремль. Тому не називає Росію агресором. Тому просить Путіна “вплинути на ту сторону”. Тому вітає його з Новим роком.

– Зеленський – не капітулянт. Він довів це в Парижі. І не раз називав Росію агресором. Якщо він буде з ранку до вечора лаяти Путіна, то не буде ніяких переговорів. І не було б обміну полонених.

– Вже обміняли злочинця-Цемаха й негідників-беркутівців.

– І врятували своїх.

– А завтра буде чергова поступка. Потім ще й ще. Так і зійдеться з Путіним посередині. Тобто стане перед ним на коліна. Він же казав, що готовий. От тільки збереться Майдан – і поїде Вова до Ростова.

– Зеленський – не Янукович. Він ще нічого не здав. І вже тисячу разів казав, що не буде ніякої капітуляції. А на коліна він був готовий стати, щоби Путін не ставив на коліна Україну.

– І вибачався перед Кадировим…

– Вибачався перед мусульманами, а не особисто перед Кадировим.

– Зате у “Кварталі” як виставляли українців хохлами-салоїдами, так і виставляють. І жартували над побиттям студентів на Майдані. Зеленський навіть не вибачився за те, що порівнював Україну з повією. Справжній українець ніколи так не пожартує. І все це на каналі Коломойського, який уже лякає Захід російськими танками.

– Коломойський Зеленському не указ. У “Кварталі” співають патріотичні пісні про Україну і більше жартують про Росію й Путіна. Зеленський підтримував Майдан. “Квартал” виступав перед солдатами в АТО й допомагав армії грошима. А щодо повії Зеленський пояснював: це був жарт про владу, яка набрала кредитів, а не про країну.

– Чого ж він тепер чекає на новий транш і не посилає МВФ у дупу, як Голобородько? Такий він принциповий. Тому і “неважливо, як названа вулиця….”, і “немає різниці, у якого пам’ятника…”. Скоро і інтеграцію до ЄС і НАТО згорне.

– Зеленський – не Голобородько. Став президентом і побачив, що без МВФ справа не піде. Він не проти декомунізації та прирівнює комунізм до нацизму. І хоче, щоб Україна вступила до НАТО. І в Давосі сказав, що ми йдемо до ЄС…

Скільки б не тривала така суперечка, опоненти навряд чи “зійдуться десь посередині”. Скоріш за все, перейдуть від Зеленського до взаємних обвинувачень у політичному слабоумстві.

Об’єктивний суб’єктивізм

Вочевидь, найточніше і всеосяжне визначення “малороса” таке: це те, як розуміє дане поняття той, хто його вживає.

І вже давно експериментально доведено, що людина схильна краще запам’ятовувати ту інформацію, яка узгоджується з її точкою зору. Та інтерпретувати новини таким чином, щоби вони відповідали її переконанням.

Тому, чи вважати Зеленського “малоросом”, чи ні – це справа смаку. Кому як подобається.

Аналогічно і з більшістю українців.

Одна картина: переважна частина населення не сумує за СРСР, схвалює декомунізацію, виступає за приєднання України до ЄС і НАТО, вважає Росію агресором і не підтримує капітулянтський сценарій на Донбасі.

Інша картина: більшість громадян дотримується ліво-авторитарних поглядів і виступає проти ринку землі, а серед лідерів інших держав українці найкраще ставляться до Олександра Лукашенка.

Якщо перша картина – це “українство”, а друга – “малоросійськість”, що ж тоді панує у країні? “Напівмалоросійство”, “білоросійство” або щось інше?

Джерело