Суспільство

“Не діждетесь, с#чі діти”: Забужко відповіла на питання про незалежність України

0

Я не все, звісно, відстежую, але, судячи з того, які отримую до Дня Незалежности питання від наших (українських!) ЗМІ, враження складається таке, наче їхні власники переважно мають паспорти країни-агресора – й дали нашим журналістам завдання з’ясувати, доколє Росії ще мучитися з тою українською незалежністю, і коли вже вона (незалежність) нарешті скінчиться?..

Прямо аж згадала тих двох “любителів літератури в цивільному”, що в 2007 р. в Берліні мене першими проінформували про скорий розпад України, – хто читав передмову до “І знов я влізаю в танк…”, напевно запам’ятав цю історію.

Хочеться стріялити не цілячись!

От, наприклад, популярне видання хоче інтерв’ю на тему, на хвилиночку: “Яка мета існування України?” У відповідь одразу хочеться стріляти не цілячись, бо токсичнішої маніпуляції придумати годі. Бо “мета” – це, шановні, тільки в бізнес-проєктах буває: навіщо я оце-от роблю, і чого хочу цим досягти?

А країни, народи, і навіть держави, що їх собі народи на різних етапах свого розвитку творять для “даху над головою” (в когось цей дах комфортний, віками не рушений, в когось дірявенький, протікає, в когось чужий піддашок, а в когось і такого нема…), – це все, не всує поминаючи тут М. Гроха й Б. Андерсона, насамперед живі сутності, а по відношенню до будь-чого живого ставити питання “яка в нього мета?” (окрім як рости, розвиватись і плодоносити!) – це однаково, що спитати тебе особисто, Коля-Катя-Ілюша, – слухай, а нафіга ти здався? З якою метою зроблений татом-мамою? “Зачем живет такой человек?” (с) – привіт од Фьодор-Міхалича, очєнь русскій вопрос, із підтекстом – ти, с*ка, спершу докажи свою “полєзность”, а тоді вже ми зважим – жити тобі, чи ні?

За наступним поворотом цієї думки з’являються “некорисні народи” – тут уже привіт від одного німецького художника, який не розумів, на фіга здались на світі євреї й цигани, і взагалі, всі Аушвіци й Гулаги починалися завжди з питання “навіщо воно здалося?” – на адресу будь-чого не механічного (зробленого людиною), а живого.

Себто, вашим латентно-фашистським питаннячком ви або демонструєте, що Україна для вас – це не живий континуум, а бізнес-проєкт, “искусственное образование”, як весь час товкмачить керівництво одної сусідньої держави, або хочете прищепити цю думку вашій аудиторії, або одне й друге разом.

Соррі, ґайз, без мене, – як каже в таких випадках один мій знайомий, північ там, де мох.

З іншого видання запитують теж цікаве – “На чому тримається незалежність України?” Тобто ніби імпліцитно передбачається, що її, тої незалежности, не мало б бути, а вона, от скажи ж ти, – є, от прикрість яка… Копіюю свою відповідь з привату:

“Не поняла вопроса”, як казала Мотря в серіалі про Кайдашів. Як то – на чому тримається? Розуміється, на логіці світової історії, з якої незалежність України випливає з такою ж непохитною закономірністю, як дощ із хмари, – про це ще Арнольд Тойнбі в 1916 р. цілу книжечку був нагаратав, а зараз у нас все-таки 2020-й, можна було б і не дивуватися вже так…

Хоч крихта моралі залишилась?!

Ну й нарешті, нещодавна новина – соціологічне, qrwaмаць, опитування від Центру Разумкова: Чи проголосували б ви сьогодні за незалежність України? Шта?

Через 29 років? 29+18 – тільки ті, кому 47+, голосували в 1991-му, то до кого ж звертаються ці “міні-разумкови”? Чи хтось там взагалі розуміє, що, адресований віковій групі, молодшій за 47, – це прихований заклик до державного перевороту?

Що, якби СБУ в нас не дірява-протікаюча, вони б уже мусили як зайчики розповідати, хто їм замовив це опитування, й на чий кошт бенкет?..

Але мене тут ще й моральний аспект цікавить: після 6 років війни за цю саму незалежність, після 14 тисяч полеглих – найдорожчого з усіх можливих в людській історії, кривавого плебісциту, – ким треба бути, щоб лізти стромляти в ці рани персти й “ізучать настроєнія” – як там, ще не передумали?.. Все ще хочуть своєї “нєзальожності”?..

Як же треба ненавидіти цю Україну. Як злобно чекати, занишкнувши до пори, до часу, – “каґда ето кончітца”… 10, 20, 30 років…

А не діждете вже, сучі діти. Згиньте, не застуйте вже світа. Як роса на сонці.

Джерело