Блоги

Обміни 2019 року були кредитом Путіна Зеленському. Прийшов час платити?

0

Наближення Нового року в Україні стало означати наближення і ще однієї “традиційної” події, чий ритуал привнесла в новітню історію країни війна на Донбасі – обміну полоненими. І чим ближче 2021 рік, тим дедалі ясніше постає простий факт: обміни 2019 року було величезним політичним кредитом, виданим особисто Володимиром Путіним особисто Володимиру Зеленському. Кредитом, чиїм “тілом” встигли скористатися звільнені у вересні і грудні 2019-го, і “під відсотки” якого потрапили ті, хто досі перебуває у полон.

Іншими словами, в Москві вирішили, що прийшов час платити.

Заручники, а не “політичні”

Втім, поняття “полону” або “політв’язнів” вже давно має мало спільного з тим, що відбувається на Донбасі. Якщо подивитися на склад тих, кого обміняли в грудні 2019 року, можна помітити, що власне військовополонені становили переважну меншість.

Більшу ж частину звільнених представляли цивільні особи, які часто – в принципі не мають жодного відношення безпосередньо до війни на Донбасі.

Репресивна практика ОРДЛО формує із десятків перевізників – “українських диверсантів”, у яких раз у раз “знаходять тротил”, а ще бізнесмени, які залишилися в окупації, часто стають “шпигунами”, у яких “віджимають” їхній бізнес. От їх і відправляють переважно на обмін.

Таким чином, Російська Федерація та її сателіти в ОРДЛО перетворють ситуацію із обміном власне військовополоненими на повний абсурд. За рік-півтора Україна отримує заледве з десяток військових з полону, в той час як світова практика ще з часів Другої світової передбачає одночасний обмін тисячами комбатантів.

Цілком зрозуміло, що при реальному бажанні звільнити військовополонених, навіть із похибкою на гібридність конфлікту, учасникам обміну не потрібно стільки часу.

У випадку ж з цивільними особами ситуація є ще абсурднішою. В українському інформаційному середовищі до таких людей прийнято вживати термін “політв’язні”, що ще більше заплутує і без того складне питання.

У Західному світі встановлено досить чіткий наратив щодо політв’язнів, перш за все сформований на радянських прикладах та іменах. Володимир Буковський, Олександр Солженіцин, Семен Глузман, Олександр Гінзбург – всі ці люди міцно асоціюються на Заході з боротьбою за свободу слова, гласність, право на правду про репресії, про практиковану в СРСР примусову психіатрію…

Чи можна в один ряд із ними поставити людину, яка ще вчора займалася перевезеннями людей через блокпости, а сьогодні опинилася у підвалі так званого МГБ з дротами на пальцях і звинуваченням у шпигунстві?

Очевидно, що ні. І справа тут зовсім не в масштабі особистості, – а в спотвореній реальності, коли боротьбу за свободу і цінності та банальний шантаж через утримування заручників називають загальним словом “обмін”.

“Полонений” означає “товар”

Останнє добре демонструє поведінку представників бойовиків на переговорах у Мінську.

У Москві безпомилково вловили, що тема обміну – мабуть, єдине, чим можна торгуватися із будь-якою українською владою, незалежно від її “забарвлення”.

Саме систематичні катування в ОРДЛО і перетворення сотень доль людей у фізичне і психологічне ніщо – є методом Москви змусити Київ піти на поступки.

Ув’язнених ОРДЛО остаточно перетворили в товар, який РФ збирається обмінювати тільки на політичні дивіденди.

Саме тому, ще до недавнього часу, бойовики, як необхідну умову для обміну, виставляли скасування постанови українського парламенту про місцеві вибори в окупації.

Вибори пройшли – стало неактуально.

З’явилася нова умова – таке собі процесуальне очищення тих, хто вже рік як на волі.

На додачу до цього йде і ще одна – вже явно нездійсненна – умова: ухвалити план ОРДЛО щодо Донбасу (фактично написаний у Кремлі) як дорожню карту в переговорах.

Таким чином, у ключовому гуманітарному питанні самої гуманітарної складової взагалі не залишилося: ув’язнених ОРДЛО остаточно перетворили в товар, який Росія збирається обмінювати тільки на політичні дивіденди.

Оплески тирану.

Станіслав Асєєв