Блоги

Почаївська лавра — форпост «русского міра»

0

В умовах неоголошеної війни Росії проти України лінія фронту проходить не лише на сході, а й на заході. Тут головною ударною силою агресора є УПЦ МП, яка на Тернопільщині перетворила один з найвідоміших у світі монастирів — Почаївську Свято-Успенську лавру — на форпост «русского міра».

В обителі давно нічого не нагадує про те, що її заснували ченці з Києва, а землю під церкву надала українська шляхтичка, місцева землевласниця Ганна Гойська, як і про те, що в період Унії унікальний архітектурний ансамбль було створено ченцями-василіанами Української греко-католицької церкви, зокрема збудовано Успенський собор з прилеглими келіями і трапезними. РПЦ у 1830-х роках, коли ліквідовувалася УГКЦ, прийшла в Почаїв на все готове і всі здобутки попередніх подвижників приписала собі.

Уже в ті роки РПЦ прагнула зробити лавру центром русифікаторської політики на Волині, тут видавалися чорносотенні «Почаевский листок» і «Почаевская правда» та завжди вороже ставилася до українських національно-визвольних рухів, української мови й культури.

Наполегливе вживляння у свідомість місцевого населення політико-ідеологічних конструкцій «русского міра» дало свої результати — російська мова богослужінь тут звична, і для прихожан уже органічна. Як і різні оголошення, написи російською, «отцовское обращеніє» до пастви патріарха московського Алексія на величезних банерах при вході до монастиря. Це показує, хто тут господар. Як наслідок широкого використання російської мови в лаврі, яку відвідують багато людей (не менш як Києво-Печерську, а може, й більше) в інших храмах УПЦ МП, у значної частини мешканців західного регіону, який завжди вважався більш українським, більш національно свідомим і патріотичним, мова окупанта і його культура навіть на сьомому році російсько-української війни не викликають відторгнення й сприймаються певною мірою як закономірність, щось наче й своє, бо звичне. Тож чому ми маємо дивуватися тому, що на Тернопіллі, Прикарпатті, Закарпатті, Хмельниччині в громадському транспорті, в кафе і навіть високогірній колибі досить часто можна почути російський низькопробний шансон. Його загроза в примітивній ціннісно-світоглядній традиції, яку з московського, чужого нам ґрунту пересаджують на ґрунт український. Це стирає культурно-історичні відмінності між двома народами, історія співіснування яких налічує майже 30 війн, розв’язаних Москвою, не рахуючи лінгвістичних, торговельних, культурних, репресій, голодоморів, ініційованих Кремлем, і не сприяє національній єдності та соборності України.

Нещодавно на своїй сторінці у Фейсбуці священик Роман Винник з Івано-Франківщини розповів, як водій автобуса висадив його посеред дороги через зауваження про те, що в салоні звучить російська музика. Ось так чужа мова виховує неповагу до іншої людини, до свого рідного, до українського.

Сьогоднішній Почаїв — це потужна пропагандистська вежа, що з високої Кременецької гори посилає певний запрограмований Росією сигнал. Усі, з ким довелося спілкуватися в обителі й за її стінами (а це щонайменше осіб двадцять) — охоронці, прихожани різного віку, зокрема молоді дівчата, жіночки, що торгують на сходах до монастиря продуктами, вважають, що війна на Донбасі — братовбивча, розв’язана українськими політиками (олігархами, мародерами і далі по списку), Росія та Путін тут ні до чого.

«Он сам Філарет їздив до Америки зброю купувати!» — каже охоронець, який назвався Димитрієм. — А ті, хто загинув на фронті, — то вони за гроші».

Розмовляємо з пані Тамарою, як вона каже, прихожанкою лаври з дитинства. Запитую, чи є в Почаєві Українська церква. Відповідає, що нема. «А може, й є якась капличка, так туди ніхто не ходить, бо Вселенський патріарх сказав, що українська церква неправильна, неканонічна, неблагодатна». «Як? Та Вселенський патріарх Варфоломій надав нашій церкві Томос ще в січні минулого року і закликав згадувати в молитвах ПЦУ як «Святішу церкву України». Жінка щиро дивується і байдуже відповідає: «Я цього не знаю». А таки не знає, і знати не хоче. Їй правда і рідна церква не потрібні, замість них — московський чип.

Населення Почаєва й навколишніх сіл, яке хизується вишиванками, до лаври в національних строях практично не ходить. «Батюшка не велить», — каже тридцятирічна Ірина. Зате в монастирі можна побачити жінок, що приїхали сюди здалеку, без хустки і в брюках, а не в спідниці, чудернацьки вдягненими — охорона не пропускає на територію нікого без, на їхню думку, канонічного одягу. Хочеш не хочеш, а мусять зав’язувати поверх брюк шмат непраної чорної тканини, що імітує спідницю, — і таке «перевдягання», нівелювання людини — теж удар по естетичному світогляду, прищеплення низькопробного.

Не може не викликати тривогу нехтування насельниками Почаївської лаври карантинних обмежень. Обмежувального режиму тут не дотримуються — маски ніхто не носить, дезінфекторами не користуються, їх немає, сотні людей щодня причащаються і цілують ікони, які священнослужитель протирає шматком сухої тканини. На території лаври працює кілька «криниць» — біля труб з кранами прив’язані пластмасові різнокольорові кухлики, якими, незважаючи на епідемію, тут активно користуються. Таке масове нехтування правилами гігієни можна пояснити позицією УПЦ МП, яка переконує своїх адептів у тому, що «в храмі заразитися не можна», а «коронавірус — вигадка». Директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві Петро Балог на своїй сторінці у Фейсбуці, відповідаючи на запитання, чи можна заразитися через причастя чи цілування ікон, написав: «Причастя — це Тіло і Кров Христа під виглядом хліба і вина. Ці види — це і є всі без винятку властивості цих продуктів. А отже, вони можуть псуватися, бути неїстівними, бути отруєними чи, власне, переносити бактерії або віруси. Не кажучи вже про посуд, який використовується для уділення Св. Причастя. Аналогічно з іконами — бактерії чи віруси спокійно залишаються на іконах після поцілунку ікони хворою людиною, або теж деколи після прикладання до ікони чола, якщо раніше це чоло було потерто рукою, в яку ще раніше хворий кашлянув…».

Церква, як і будь-яке інше громадське об’єднання, бере активну участь у суспільному житті та є одним із потужних джерел впливу на політичні та суспільні установки своїх прихожан. Недооцінка владою загроз, які несе УПЦ МП, нехтування тим, що в Почаївській лаврі, підпорядкованій цій російській структурі, виховують і множать п’яту колону, проводять діяльність, скеровану на деконсолідацію та розбрат у суспільстві, — це також пряма загроза соціальній та національній безпеці нашої держави.

Друзі. Російська пропаганда чим далі охоплює все більше сфер нашого життя і побуту. Російський інформаційний продукт все активніше замилює очі та притомність наших громадян. Тому ми вирішили дати бій! І для перемоги нам потрібен ти! Ми не просимо від вас неможливого. Ми просимо вас лише підписатися на наш новий YOUTUBE-канал! Лише разом ми зможемо протистояти ворогам! Підписуйся!

youtube.com/columnist