Шість років тому, 14 квітня 2014-го, тодішній спікер парламенту та в.о президента України Олександр Турчинов підписав указ про проведення Антитерористичної операції на Донбасі.

Через три роки ООН назве збройний конфлікт на сході України одним із найбільш кривавих у Європі після закінчення Другої світової війни.

Наразі жертвами війни на Донбасі стали понад 13 тисяч осіб, серед них і мирні жителі, поранено майже 30 тисяч осіб. Півтора мільйона були змушені покинути свої домівки та тікати подалі від бойових дій.

У переддень річниці АТО OBOZREVATEL поспілкувався з безпосередньо з тим, хто дав старт її проведенню – екссекретарем РНБО Олександром Турчиновим. Він розповів, чому у 2014 році в країні не оголосили воєнний стан, що стало найбільшим досягненням АТО, як змінилася тактика президента РФ Володимира Путіна на Донбасі та як Україна зможе завершити багаторічну війну.

– Будучи в.о. президента, ви підписали указ про початок АТО на Донбасі. Головним аргументом, чому не воєнний стан, називалося проведення президентських виборів і встановлення в Україні легітимної влади, що не було б можливим в разі воєнного стану. Розглядалося питання про його введення вже після виборів, хоча б в окремих регіонах? Чому цього не зробили та чи варто було?

– Напередодні засідання РНБО 28 лютого 2014 року, стенограма якого оприлюднена в ЗМІ, я дав наказ підготувати проєкт указу про введення воєнного стану. Згідно з українським законодавством, такий документ повинна підтримати РНБО, а після підписання – затвердити Верховна Рада.

Багато хто, зокрема й так звані “експерти”, плутає оголошення воєнного стану з оголошенням війни. Слова схожі, але сенс зовсім інший. Воєнний стан не передбачає повноцінного використання армією зброї – це правовий режим тимчасового обмеження прав і свобод громадян. Це можливість запровадження комендантської години, конфіскації необхідних ресурсів, затримання без рішення суду на певний час, заборона будь-яких виборів, масових заходів та політичної діяльності.

В ті дні у мене горіло пів країни. Весь схід і південь від Харкова до Одеси був охоплений організованими російськими спецслужбами сепаратистськими заколотами (операція “російська весна”). І для мене воєнний стан був потрібний, щоб якомога швидше навести в країні лад. Наприклад, оперативно заборонити проросійські партії та організації, затримати тих, хто розгойдував ситуацію в регіонах, ввести цензуру та закрити окремі ЗМІ, щоб припинити поширення паніки та розгонку проросійських пропагандистських антиукраїнських матеріалів.

На цьому засіданні РНБО за введення воєнного стану проголосував тільки я один. Але я не можу звинувачувати своїх колег, що вони мене не підтримали. Вони не приховували своєї позиції.

По-перше, воєнний стан не вирішив би проблему Криму. Захоплення півострова почалося 20 лютого, коли на Майдані лилася кров наших патріотів, а наприкінці лютого окупація практично вже була завершена взяттям в оточення невеликих угруповань наших військових, що не зрадили Україні.

По-друге, всі вже розуміли, що почалася війна, яка триватиме не один тиждень і не один місяць, а затягнеться на невизначений термін. Це означало, що і воєнний стан мав залишатися весь цей час. Ні президентські, ні парламентські, ні місцеві вибори проводити не можна. “Нам не потрібна на багато років диктатура виконувача обов’язків президента, нам потрібні легітимні вибори”, – така позиція тоді переважала. Цього вимагав і Захід – обрання легітимного президента.

Єдиною правовою формою застосування Збройних сил проти російської агресії без блокування виборів, європейської та євроатлантичної інтеграції, а також співпраці з міжнародними фінансовими організаціями було оголошення Антитерористичної операції, що й було мною зроблено.

Після обрання президента України на чесних демократичних виборах я, обіймаючи посаду голови Верховної Ради України, ще раз порушив питання щодо введення воєнного стану на засіданні РНБО України, коли в липні-серпні відбулося значне загострення на фронті. Але на порядку денному вже стояли парламентські вибори, тому моя пропозиція знову не була підтримана.

Воєнний стан був запроваджений на 30 діб у 2018 році в 10 областях України після того, як російські військові атакували та захопили кораблі українських ВМС. Але це був дуже обмежений правовий режим, я б навіть сказав “навчальний”, для перевірки роботи органів державної влади в особливий період.

– Яким зі своїх рішень на посаді секретаря РНБО ви пишаєтеся найбільше, а яке вважаєте помилковим або запізнілим?

– Де б я не працював – у СБУ, в уряді чи в парламенті – завжди намагався відповідально виконувати свої обов’язки. Будучи секретарем РНБО України, я робив усе, щоб цей орган, який довгий час був просто кадровим відстійником, став центром розробки та ухвалення стратегічних рішень з питань безпеки і оборони.

Ми змогли повністю оновити необхідну для стратегічного планування законодавчу та нормативну базу. У найкоротші терміни ухвалили Стратегію національної безпеки України, Воєнну доктрину України, Концепцію розвитку сектору безпеки та оборони України, Стратегію кібербезпеки України, затвердили Стратегічний оборонний бюлетень України, Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану та в особливий період, Доктрину інформаційної безпеки України, пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави тощо.

Відповідно до закону України “Про санкції”, Рада національної безпеки та оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування обмежувальних заходів стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб. Було розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки та оборони України й забезпечують соціальні гарантії та захист військовослужбовців. Також було розроблено та ухвалено ключовий для захисту країни та переходу на стандарти НАТО закон – “Про національну безпеку України”.

Я створив і очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, що дало змогу розбудувати технічну, організаційну базу кіберзахисту країни. Ми відновили боєздатність наших Збройних сил, значно посилили силові структури країни. Реанімували зруйнований оборонно-промисловий комплекс. Розпочали виробництво боєприпасів, зброї та військової техніки, яких раніше не було в Україні. Я особисто опікувався та координував розбудову ракетного щита нашої країни.

Мене особисто критикували за заборону багатьох російських інформаційних ресурсів і соціальних мереж. Але це були заходи протидії інформаційній війні, а не свободі слова. Думаю, перелік моїх пріоритетів можна було ще довго продовжувати, але наш час для інтерв’ю досить обмежений.

Що стосується недопрацювань, то я не зміг добитися відповідальності керівництва ГШ за втрачені військові арсенали. На відновлення цих тисяч тон боєприпасів, що злетіли в повітря, потрібні мільярдні ресурси та багато років. В умовах війни це неприпустимо. Я заявляв про свою позицію публічно, підготував відповідне рішення РНБО, але не зміг переломити ситуацію.

– АТО дало нам змогу захистити країну, зупинити просування російського агресора на захід, звільнити значну територію Донецької та Луганської областей.

Хоча не можна забувати й про значні наші втрати, про загиблих героїв, про Іловайськ, Донецький аеропорт та Дебальцеве.

– У 2017 році ви сказали, що АТО потрібно змінювати на новий формат. Чому до цього йшли три роки? Чи могла наша армія в рамках АТО виконувати всі необхідні функції задля захисту територій?

– Ставши президентом України, Петро Порошенко, як і Володимир Зеленський, сподівався швидко закінчити війну та звільнити окуповану Росією територію дипломатичним шляхом. Але дипломатія працює там, де дві сторони переговорного процесу мають бажання домовлятися. Путін не для того розпочав війну, щоб звільнити захоплені території під політико-дипломатичним чи навіть санкційним тиском.

Незважаючи на всі формати переговорів, Росія ні на мить не припиняла військову агресію проти України. Все, що можна було зробити в межах АТО, було зроблено. Але ні за масштабами військових дій, ні за часом продовження це вже не відповідало антитерористичним заходам, які за законом очолює СБУ.

Саме тому ми ініціювали ухвалення закону про деокупацію, який чітко визначав головний пріоритет – звільнення захоплених територій у межах Операції Об’єднаних сил, яку забезпечують Збройні сили України із залученням інших силових структур.

Коли я доповідав у парламенті цей закон, керівництво РФ розпочало істерично волати, що ми перекреслюємо Мінські домовленості, а Росія виходить із переговорного процесу. Ми проігнорували цю істерику, і вони змушені були утертися та продовжити перемовини.

– Весь цей час реакцію наших західних партнерів вважали недостатньою. Ви ж спілкувалися європейськими та світовими лідерами та впливовими політиками. Можете пояснити, чому не були вжиті більш жорсткі заходи, чи того, що є, було достатньо?

– Агресія РФ, яка повністю зруйнувала систему колективної безпеки в Європі, виявила неготовність наших стратегічних союзників активно протидіяти Путіну. Вони реально бояться військового конфлікту з мілітаризованою Росією, тому постійно шукають якихось компромісів.

У них багато протиріч, на яких дуже вдало грає РФ, постійно розхитуючи єдність країн Європи, шукаючи та використовуючи слабкі ланцюги в антипутінській коаліції.

Починаючи з 2014 року, коли нам було особливо важко, була повністю заблокована військово-технічна співпраця України з нашими стратегічними партнерами. Вони це пояснювали небажанням дратувати РФ. Тільки у 2018 році ми почали отримувати летальну зброю з США. Водночас ми бачимо, як без жодних підстав і аргументів відновили роботу російської делегації в ПАРЄ, як важко відбувається продовження санкцій проти РФ.

Навіть за знищення цивільного Boeing (МН-17) намагаються притягнути до відповідальності лише виконавців цього страшного злочину, а не військово-політичне керівництво РФ, що ухвалило рішення про використання потужних ЗРК на окупованій території.

– На вашу думку, як змінилася стратегія та тактика Путіна щодо Донбасу за ці роки? І наскільки нова команда президента Володимира Зеленського справляється з викликами?

– Позиція Путіна щодо України за шість останніх років залишається незмінною. Він наполегливо продовжує свою стратегію імперського реваншизму. У межах цієї стратегії Кремля сильної незалежної України не існує.

Будь-який пошук компромісів із Путіним сприймається ним як слабкість і приведе у глухий кут. Сподіваюся, що нове керівництво України повинно це вже зрозуміти. Зупинити російську агресію та захистити країну можна тільки силою. Сильна економіка, сильна армія, потужна сучасна зброя – це повинно бути головним пріоритетом для керівників України.

– Яке ваше бачення, коли та в який спосіб ми зможемо перемогти й повернути Донбас?

– Ще за рік до руйнації СРСР ніхто не міг уявити, що це взагалі можливо. Росія успадкувала від Радянського Союзу не тільки тоталітарну ідеологію агресивності та підступності, не тільки ядерну зброю та військову стратегію. Вона успадкувала генетичні хвороби саморуйнації.

Росія – це велетень на глиняних ногах, який буде зруйнований. Тому до українському дому може повернутися не тільки Донбас і Крим. Інше питання – Україна повинна гідно пройти випробування й стати регіональним лідером, сильною країною, що динамічно розвивається. А для цього треба припинити дилетантизм і аматорство в питаннях державного управління.

Армія! Мова! Віра! Це для тебе не пусті слова, правда? Державницька позиція для тебе є пріоритетною і ти не дозволиш всіляким реваншистам здати Україну? Тоді ти зобов'язаний підписатися на Колумніст! Тут таких як ти шанують. А реваншистів, рашистів і зелібобиків відправляють за порєбрік!

👇🏻👇🏻👇🏻 facebook.com/columnistua