Блоги

Путін залишить на Донбасі ХАМАС і Хезболлу

0

Повернення регіону на путінських умовах – “міна сповільненої дії”

Після закінчення війни Азербайджану з Вірменією путінські пропагандисти почали відкрито віщати про неминучість війни з Україною. У Росії не приховують того, що бачать паралелі не тільки в азербайджансько-вірменській війні, а й у війні Сербії і Хорватії. І хоча це може бути не більше, ніж черговий блеф з боку Кремля, але сьомий рік гібридної війни і небажання Москви поступатися принципами “русского мира” на Донбасі вказує на те, що Путін готовий продовжувати військове протистояння з Україною невизначений час.

Зрушення на Донбасі можуть відбутися лише у тому разі, якщо стануться якісь великі зміни в Україні чи у Російській Федерації. Оскільки Україна не збирається здаватися або капітулювати перед Москвою, то Мінський процес чи його замінник може тривати ще досить довго.

Путін усі ці роки вичікує, коли Україна вичерпає свої ресурси спротиву: економічні, фінансові, військові, людські. У цьому протистоянні він намагається нав’язати свої правила гри. Він сподівається, що у якійсь момент наше населення не витримає такого потужного зовнішнього тиску і на наступних виборах приведе до влади відвертих ставлеників Москви, які пакетом приймуть усі його вимоги. Донбас потрібен Путіну лише в якості постійного дестабілізуючого фактору на території Української держави. Наївно було б вважати, що зараз в Кремлі готові просто так від цього відмовитися.

Крім того, і сам Донбас дуже змінився за роки російської окупації. Економічно активні люди та більша частина адекватного населення з його окупованої частини давно вже виїхала. Більшість з них вже ніколи туди не повернуться. Залишилися прихильники Путіна або люди похилого віку, яке й досі мріє про відновлення СРСР. Росія для них – це його втілення. Чим довше федеральні російські телеканали їм промиватимуть мізки міфічними бандерівцями, карателями і хунтою, тим менше шансів на те, що після деокупації можна буде змінити менталітет зомбованого населення.

Хоча громадяни самої Російській Федерації, яким постійно морочать голову неіснуючою загрозою з боку України, вже від цього втомилися. Але для внутрішнього використання у Путіна немає іншої “страшилки”, яка б могла ефективно замінити образ ворога-українця. Москва готова і далі нагнітати ситуацію, щоб тримати в тонусі напруження росіян. Щоб вони ні на хвилину не забували, яка “страшна загроза” постійно чатує на них з боку західного кордону.

Втім, схоже на те, що часи “розв’язаних рук” для Путіна закінчуються. З обранням президентом США Джо Байдена його поле маневрів має шанси звузитися. Байден не буде стояти осторонь. Він і демократи напевно посилять санкції стосовно Російської Федерації. А це позначиться і на економіці нашого східного сусіда.

Щоб консолідувати суспільство, путінський режим може ще більше розпалювати антиукраїнську істерію. Але тепер це вже навряд чи може так ефективно спрацьовувати, як раніше. Холодильник нарешті почне перемагати телевізор.

Не треба забувати, що в 2021 році в Росії мають пройти вибори до Державної думи. Путіну доведеться перекидати великі сили для чергового їх фальшування на користь правлячого режиму. А це також розпорошуватиме зусилля і відтягуватиме ресурси з українського напрямку.

У Путіна все ж залишається певне “вікно можливостей” до 20 січня 2021 року – часу закінчення перебування Дональда Трампа на посту президента США – для нового вторгнення в Україну. Але після перемоги Джо Байдена він навряд наважиться це зробити. Можна сказати, що час для цього Росія упустила.

Так сталося, що неочікуваний наступ Азербайджану в Нагорному Карабаху відвів загрозу ймовірного вторгнення Російської Федерації в Україну. Військові сили Росії на півдні були зв’язані цим конфліктом. Це послужило фактором стримування намірів Москви.

Проте мілітаризація РФ буде продовжуватись. Іншого вибору у Путіна і його подільників немає. Їхня держава все більше і більше перетворюється на закрите суспільство. А коли Байден введе нові санкції, то в тамтешніх еліт не залишатиметься іншого вибору, як почати просуватися курсом Північної Кореї.

Та й тепер Росія все більше нагадує Радянський Союз в останні роки його існування. Для прихильників путінізму ця зима взагалі може стати останньою. Що б вони не робили і що б вони не говорили, свого “головного ворога” – Україну – вони так і не підкорили. Їхні дії все більше нагадують істеричне виття обкладеного червоними прапорцями загнаного вовка.

Першим прецедентом звільнення однієї з тих окупованих територій, які Російська Федерація наплодила по своєму периметру, став Нагірний Карабах. Тепер можна говорити, що маятник колихнувся у зворотній бік. Проте повернення окупованої частини Донбасу під контроль України – тема надзвичайно складна. Кожний новий рік перебування під контролем Москви все більше віддаляє його населення від решти України.

Якщо подивитися на “дуже специфічні” результати місцевих виборів і на неокупованій частині Донбасу, то чітко видно, що навіть після його повернення він може дуже тривалий час і надалі залишатися проблемним регіоном. Частина Донбасу залишатиметься заселеною антиукраїнськи налаштованими людьми. Якщо гіпотетично уявити собі, що вже в наступному році Донбас буде деокупованим, то перед центральною владою одразу постане надскладне завдання, як одночасно дерусифікувати та українізувати край, і водночас підняти його економіку.

При цьому необхідно чітко розуміти, що відродження Донбасу в тому вигляді, яким ми його пам’ятаємо до російської окупації в 2014 року, вже не буде. Раніше це був багатолюдний край з потужними фінансовими потоками, сировинною економікою та радянською міфологізацією. Тепер його доля – депресивний регіон. І це надовго. Численні збиткові шахти, затоплені окупантами, ніхто не відновлюватиме. Це економічно недоцільно. Багато відсталих і морально застарілих підприємств росіяни порізали на метал, а діючі та перспективні швидко демонтували й вивезли.

Можна припустити, що після деокупації численні фінансові донори, а саме європейські урядові та неурядові фонди, українські корпорації та український уряд, спробують влити туди купу грошей. Але й тоді максимум, на що здатен розраховувати Донецьк, а навіть не увесь Донбас – це шлях до такого собі відповідника Детройту. Колись процвітаючого американського індустріального міста, що багато десятиліть поспіль було лідером автомобілебудування в США.

Потрібно бути відвертими перед самими собою, ситуація на Донбасі сьогодні надзвичайно критична. Окупація принесла з собою деіндустріалізацію, депопуляцію та затяжну економічну кризу. Якщо не створити дієвої комплексної програми відродження цього регіону, то все може законсервуватися надовго, якщо не назавжди. Водночас, найпростіший і найдієвіший шлях до дерусифікації та українізації Донбасу – через економічні важелі.

Тамтешнє населення позитивно сприйме своє повернення в Україну лише якщо відчує суттєву позитивну різницю між тим, що відбувалося під час російської окупації і після. Крім того, необхідно, щоб в процесі деокупації відбулося роззброєння терористичних угрупувань і відведення на територію Російської Федерації російських військових, техніки, танків і артилерії. А в перехідний період, до повного встановлення української влади, має бути повністю здана вся стрілецька зброя, що перебуває у бойовиків.

Але після виходу росіян, якщо він відбудеться на путінських умовах, Москва може залишити там приховані склади зі зброєю і боєприпасами, розгалужену систему агентури і глибоко законспіровані диверсійні групи. Навіть у відносно благополучні для радянської влади 1980-ті Кремль таємно готував в “братніх республіках” розгортання підпільних райкомів Комуністичної партії в разі виникнення критичної для режиму ситуації. Неважко здогадатися, яку “роботу” мала виконувати ця глибоко законспірована агентура.

Враховуючи те, що Російська Федерація – держава-терорист, важливо розуміти, до чого може готуватися Москва після виходу її військ з українських територій. Крім критично зазомбованого за роки окупації населення на Україну можуть чекати сформовані Росією терористичні угрупування типу палестинського ХАМАСу чи ліванської Хезболли. Щось на зразок “Донбаських братів” або “Організації визволення Донбасу”, залежно від того, на скільки фантазії вистачить в офіцерів у аналітичних центрах ФСБ/КГБ.

Про ці виклики з боку потрібно думати вже зараз. Отримавши назад територію, на якій Росія насильно утверджувала ідеї “русского мира” і “сплела” розвинену та розгалужену агентурну мережу, неможливо її легко інтегрувати до складу інших українських земель, не провівши там роботи по очищенню від деструктивних і терористичних елементів.

Віктор Каспрук