Блоги

Рік після Нормандії – питання не в Донбасі

0

Коментар Арестовича, у якому він де факто публічно як радник ОП дає індульгенцію на роботу проросійської пропагандистської машини в Україні є символічним підсумком того року, який Зеленський відводив собі на досягнення домовленостей з Росією.

9 грудня збіг рік з моменту проведення Нормандського саміту, і всі завмерли в очікуванні плана Б, обіцяного владою, якщо план А, тобто ставка на особисті контакти з Путіним і готовність до поступок не спрацюють.

Втім, фото, оприлюднене Зеленським, на якому кадр з тієї ж попередньої зустрічі у Нормадському форматі, не залишає сумнівів у тому, що стратегія не поміняється. Продовжать шукати щось в очах Путіна. Та і ключове, насправді, не це.

Говорячи в контексті цієї дати, 9 грудня, про сценарій “миру” на Донбасі ми потрапляємо у пастку. Бо як відомо, Росію цікавить не Донбас, а вся Україна. Це для Зеленського потрібно пропіаритися на переговорах, припустимо погодитись на частину російських хотєлок. Бо він за власним зізнанням, не хоче і не може думати стратегічно.

А для Росії важливо або спровокувати якісь тектонічні зміни в Україні, або спровокувати хаос, або громадянський конфлікт. Ізолювати від Заходу, послабити економічно та у військовому сенсі тощо. Хотіли б і воду в Крим, і влада, судячи з заяв Шмигаля та Арахамії теж хотіла б. Але наразі суспільство цьому опирається.

Але значної кількості своїх цілей Росія досягла просто нічого не роблячи для цього. Всю роботу виконав Зеленський – свідомо чи по дурості.

Армія деморалізується та послаблюється. Немає сенсу нагадувати фактаж – від так званого розведення до скорочення оборонних програм. Міжнародної коаліції на підтримку України де факто немає. Росії віддали всіх її диверсантів, проросійських політиків або юристів призначають на ключові посади. Вагнергейт теж не слід забувати. Рух до НАТО залишився лише на словах. І т.д.

На цьому тлі переговорника від ОРДЛО Мірошника включають в ефір каналу Наш, легітимізуючи бойовиків в українському інформаційному полі. І тут ми повертаємося до Арестовича – все це робиться зі згоди Банкової. За рік це стало для них можливим з моральної і політичної точки зору.

Тому неможливо говорити, що результату немає. Він є, і це результат, вигідний Путіну – насичення української влади своїми агентами впливу, зменшення здатності України до опору та її ізоляція від партнерів.

На жаль, здорові розмови про замороження ситуації не мають сенсу, Зеленський йтиме цим же шляхом, підтвердження чому – його заява про готовність до розведення на нових ділянках. Всупереч власній обіцянці. А значить описані вище тенденції продовжаться.

Якщо складно придумати як ще принизитися перед Росією – він знайде спосіб.

Втім, цю придуману Зеленським дату ми можемо брати лише як певну точку в часі, щоб озирнутися назад. Майбутнє ж України вирішуватиме не Зеленський, а інші гравці, і дивлячись у новий рік є підстави для обережного оптимізму.

А перелічене вище – для пам’яті, і для майбутніх кримінальних справ.

Євген Булавка