Суспільство

Вкрадене свято: чому РФ не має права “приватизувати” перемогу у Другій світовій

0

Ми нечасто дивимося на європейську інтеграцію крізь призму історичної пам’яті.

Армія! Мова! Віра! Це для тебе не пусті слова, правда? Державницька позиція для тебе є пріоритетною і ти не дозволиш всіляким реваншистам здати Україну? Тоді підписуйся на "Європейську Україну" у фейсбуці!

facebook.com/euroua20/

Проте на початку травня стає як ніколи очевидним, що не може бути інших настільки різних підходів до історії, ніж європейський та російський.

У сучасній Росії справжню Другу світову знищили і замінили на лубок, в якому все визначає державна міфологія. Її сенс – сталінський СРСР врятував світ від нацизму, а Росія є його прямою наступницею, тому її унікальність – не в турботі про людину, а в необхідності масових жертв завжди, коли скаже її керівництво.

Росія привласнила перемогу і зробила її своєю зброєю всередині та зовні.

Вона присвоїла собі право самостійно міняти дати завершення Другої світової з 2 на 3 вересня. Там впадають в істерику, коли у сусідній Білорусі президент Александр Лукашенко намагається провести парад 9 травня і захопити частку цієї міфології.

Ще один приклад присвоєння РФ собі ексклюзивного права вирішувати, що мають робити інші в царині історичної пам’яті, показала історія з демонтажем пам’ятника маршалу Конєву у Празі. Історія, продовженням якої стало побоювання за своє життя мера цього міста.

А який рівень цинізму потрібно мати, щоб напасти на Фінляндію у 1939 році, а у 2020-му звинуватити її в геноциді?

В Євросоюзі війну сприймають такою, як вона була, там добре пам’ятають її трагедію, воєнні злочини та злочини проти людяності. Звичайно, всюди є поодинокі виродки, які хочуть бути схожими на нацистів, але в цілому вся Європа зробила простий висновок – ніколи знову.

Обравши європейські цінності, ми вибрали чесний погляд на історію.

Ми любимо свою історію за те, що вона належить нам з усіма своїми перемогами та вадами. Саме за таку історію ми маємо боротися, адже Росія хоче, щоб вона належала саме їй – від печенігів і половців до Другої світової.

Вона також хоче, щоб ми сперечалися щодо свого минулого, але ми не будемо. Всі українці у війнах, у тому числі тих, що велися між імперіями, загинули за Україну, яку ми маємо зараз. І на цьому потрібно раз і назавжди припинити дискусії, яким так радіють у Москві.

Друга світова почалася як результат змови двох тоталітарних режимів, закріпленої в пакті Молотова – Ріббентропа. Нацистська Німеччина та сталінський СРСР розділили і назавжди знищили Центральну Європу, яка була нашим спільним домом, причому Сталін аж ніяк не поводився краще, ніж Гітлер – достатньо згадати Катинь.

До речі, я ніколи не розумів, чому ми не співпрацюємо з Польщею у питанні можливих компенсацій за вторгнення 1939 року. Звичайно, це складна справа політично та юридично, але привід для серйозної співпраці тут є, і він об’єднує нас із Польщею.

Перемога над нацизмом – наше свято, як і всіх інших країн, незалежно від того, на чиєму боці вони були.

Для Німеччини або Італії це таке саме свято – і в цьому сенс європейської історичної пам’яті та свідомості.

Натомість Росія не має права на неї, оскільки не засвоїла уроків цієї війни. Свідчення цього – російська агресія проти України та інших. Для мільйонів українців і не тільки їхня георгіївська стрічка стала символом зла, уособленням агресивної Росії та “русского мира”.

Більш того, РФ використовує перемогу у Другій світовій як елемент мобілізації для інших своїх війн.

Що робити Україні у такій ситуації? Перш за все, ми маємо бачити свою участь у Другій світовій як частину власної історії з усіма подіями, що передували війні.

Голодомор був не тільки трагедією української нації, він докорінно зменшив нашу здатність до захисту у зіткненні нацистського та сталінського режимів, а також сильно вплинув на наш світогляд. Це повною мірою стосується й злочину сталінських чисток 1930-х років.

Після трагедій такого масштабу для багатьох українців обидва режими були однаково злочинними. І саме цим пояснюється багато складних моментів, пов’язаних з подіями тих часів.

Обравши європейський погляд на історію Другої світової, нам варто замислитися й над тим, щоб нарешті спільно з партнерами по ЄС почати святкувати 9 травня День Європи. Наразі в Україні це свято відзначається у третю суботу травня.

Необхідно було ухвалити це складне для багатьох рішення ще тоді, коли ми офіційно визначили 8 травня Днем пам’яті та примирення. Але як тоді, так і зараз на це так і не наважилися.

І наостанок, нам критично не вистачає тих, хто очолить боротьбу за власну історію.

В нас майже немає класних історичних серіалів та фільмів, політики в нас рідко використовують посилання на історичні події або цитують власних героїв, вони їх просто не знають. На цьому тлі у Росії – вкрай широкий простір для дій.

Треба чітко розуміти, що наразі ще й триває війна за нашу історію, і вона має вестися не менш агресивно, ніж справжня.

Тут перемога надзвичайно важлива.

Павло Клімкін, Європейська Правда