Суспільство

Яніна Соколова: Вчора я була у морзі. Тіло чекали довго.. Біля моргу на лавці чекала і вона…

0

Думку автора опубліковано без жодних змін синтаксис та орфографію збережено. Думка автора.

Пряма мова – Яніна Соколова

Вчора я була у морзі.

Я мчала туди до людини,про яку нічого не знала.

Напередодні я скролила стрічку фбуку у заторі і натрапила на це фото.

На ньому мужній, незнойомий мені красень, морпіх.

Помер. 24 вересня. Костянтин Оверко.

Я почала гуглити, співставила факти, поговорила з мамою і зрозуміла, що це таки він.

Все мало відбутися о 13. Відбулося о 20.

Тіло чекали довго.У морзі на Оранжерейній у Києві працює 1 санітар. Бляха, 1 санітар на морг у центрі міста, де по 40 тіл на день. Санітар вдягає, миє пoмерлих, він же і оформлює документи. Інколи трупiв по 40 на день. Родичі стоять біля. Стомлені рідні чекають по 5 годин поки труна з тілом нарешті буде віддана їм до дому.

Біля моргу на лавці чекала і вона. Лариса Михайлівна, мама Кості.Я обійняла її міцно і ми стояли і плакали.

Потяг тьоті Лариси був о 19.25, тіло не віддавали, тому вона не дочекалася. Поїхала до Запоріжжя. На наступний день Костю поховали там…

КОСТЮ, з яким я провела дитинство, гостюючи один в одного вдома у Запоріжжі.

Коли мені було 5, а Кості 7 ми грали у стільці. Будували такі великі піраміди і збиралися на гору, намагаючися втриматися. Хто втримався – виграв. Я вигравала, бо була дрищем. Костя благородно давав мені це зробити. А ще у центрі Запоріжжя було кафе, таке радянське, з кремовими десертами. Сюрприз. Ми ходили туди з мамами. З поведінкою як у мене так і у Кості завжди було не дуже, тому черговим челенджем було відкусити скляний стакан і прожувати. Я відкусила. Повний, задоволений рот крові. Мама сварила. Костя захищав…

З тих пір ми не бачилися. У червні Костю поранив мокшанський снайпер під Торецьком. С.кa, цілився туди де знав, що буде мука, якщо виживе. Куля пройшла наскрізь через печінку і далі почалося пекло.

Костя пережив 30 операцій. Я навіть не здогадувалася, що він спочатку лежав у Війcьковому шпиталі, у 5 хвилинах від мого будинку, потім у Шалімова. Я проїжджала сотні разів повз і не знала, що він з мамою там. Костя з мого дитинства. Чи змогла б я подовжити його життя? Ні. Чи змогла б я подарувати йому позитивні емоції – так.

Минуло три десятки років. Сотні піруетів життя. І 25 вересня. Я біля моргу. Костя всередині.

Життя непередбачуване. І швидке. Не скупіться на час. Не бійтеся приходити до своїх. Навіть якщо свої – незнайомі, якщо свої – це порaнені хлопці, а не мій Костя з дитинства. По всій країні у шпиталях лежать ті, завдяки кому я сиджу і пишу цей текст. А ви – читаєте.

Ті 26 янголів, яких ми втрaтила вчора теж знають, як важливо, аби про них не забували, пам”ятали і цінували…

Дякую КОСТЮ. Дякую, хлопці, вам за все. Спочивайте з миром.

Пробачте…

Джерело: Віче

Друзі. Російська пропаганда чим далі охоплює все більше сфер нашого життя і побуту. Російський інформаційний продукт все активніше замилює очі та притомність наших громадян. Тому ми вирішили дати бій! І для перемоги нам потрібен ти! Ми не просимо від вас неможливого. Ми просимо вас лише підписатися на наш новий YOUTUBE-канал! Лише разом ми зможемо протистояти ворогам! Підписуйся!

youtube.com/columnist